Деякі аспекти необхідності заборони штучного переривання вагітності в Україні

Категория: Вам, гинекологи 
Июль 20th, 2012

Гончаренко Олена Миколаївна
Національний університет біоресурсів і природокористування України
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та фінансового права

Обговорення питання заборони штучного переривання вагітності останнім часом активізувалося у нашому суспільстві з огляду на поданий до Верховної Ради України законопроект. Однак недостатність наукових розробок цієї проблеми представниками юридичної науки з позиції прав людини, зловживання правами людини, обмежень прав людини може призвести до хибних суджень та рішень, тому має бути заповнена. Питання штучного переривання вагітності можна розглядати з різних позицій: з позиції права на життя, з позиції права чоловіка та жінки на планування сім’ї, з позиції права на охорону здоров’я, з феміністичної позиції – права жінок на розпорядження власним тілом.
Тому необхідним є окреслення правової проблеми штучного переривання вагітності з позиції права на життя. Така ідея виходить з концепції природних прав людини, які є основою для всіх інших прав. Основними принципи, які мають слугувати основою для заборони штучного переривання вагітності з позиції права на життя, на нашу думку, можуть бути:

1.Право на життя є первинним (природним), без нього всі інші права людини втрачають зміст.
2.Право на життя людини виникає з моменту зачаття, оскільки життя в утробі матері є необхідним етапом розвитку людини.
3.Ембріон не є частиною тіла матері, оскільки має відмінну від неї ДНК, тому проведення аборту не є правом жінки на розпорядження власним тілом.
4.Право жінки на розпорядження власним тілом в період вагітності та пологів має бути обмеженим, адже від її поведінки залежить життя іншої людини. Однак такі тимчасові обмеження мають бути обов’язково компенсовані з боку як держави так і батька дитини.
5.Створення ефективного механізму просвітництва з сфері заборони абортів.

Життя – це найбільш дар, який дається людині. Тому людина має право на життя, оскільки втрата його призводить до втрати всіх інших прав. Визначення природних прав людини – це запорука встановлення обґрунтованих меж для обмежень прав людини, та навпаки – встановлення меж дозволеної поведінки суб’єкта. Обмеження прав людини та зловживання правами людини є складними правовими явищами, які мають різну правову природу. Так обмеження прав людини можуть бути допустимими та в деяких випадках необхідними. Зловживання правами людини є виключно негативним явищем. В той же час зловживання правами людини призводять до порушень прав інших. Конституція України проголошує, що кожна людина має невід’ємне право на життя (стаття 27). Визначаючи в Цивільному кодексі України право жінки на штучне переривання вагітності законодавець порушує право на життя іншої людини – ненародженої. Адже природним правом людини є право на життя, а оскільки вона вже зачата, то і право народитися. Виходячи з цього право жінки на штучне переривання вагітності є протиприродним та псевдо правом.

Посилання на те, що жінка має право розпоряджатися своїм тілом щодо життя ненародженої дитини є необґрунтованим. В даному випадку відбувається неприроднє протиставлення права на життя та права на вибір. В більшості випадків жінка свідомо вступає в статевий контакт з чоловіком і вона, як і чоловік має право вибору: застосувати методи контрацепції або ж стерилізації або ж відмовитися від них. Позиція ж тих жінок: моє тіло, що хочу, то роблю – протиставляється праву на життя, яке є першоосновою усіх інших прав, тому є зловживанням своїм правом.
Життя – це фізіологічне існування людини, тварини; протилежне смерть. Тому людина отримує право на життя з моменту зачаття, адже мертва істота не розвивається, не росте. Людина володіє свідомістю й мовою, здатна працювати, здійснювати оцінку оточуючого середовища, може його перетворювати. Людина – це розумна істота розумна, яка здатна жити за принципами моралі та законів як природи так і соціальних. Людина як біологічна істота відрізняється від інших видів своєю здатністю мислити, передбачати наслідки власних дій. Однак виходячи з Цивільного кодексу України не здатна усвідомлювати наслідки своєї статевої поведінки. Оскільки можна припустити, що перебуваючи у статевих відносинах з представником іншої статті взагалі не здатна контролювати свої дії та не застосовувати при цьому засоби контрацепції. Тому, в такому випадку чи можна людину називати розумною, і цим вона відрізняється від тварини? В переважній більшості видів тварин на інстинктивному рівні закладено захист свого наступного покоління, в Цивільному кодексі Країни та в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» закладено принцип – знищення наступного покоління на противагу Конституції України. В Кримінальному кодексі України виділяють поняття вчинення злочину умисно та з необережності, при чому прямий умисел та непрямий умисел – це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільно небезпечних наслідків (стаття 24 КК), а необережність у формі злочинної самовпевненості – це передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажність у розрахунку щодо їх відвернення (стаття 25 КК). За злочини вчинені як у формі умислу так і необережності настає відповідальність. Екстраполюючи в площину штучного переривання вагітності бачимо, що і чоловік і жінка усвідомлюють значення своїх дій у випадку не застосування засобів контрацепції при статевому контакті, чому ж як наслідок, у результаті їх діяння має страждати безневинна людина щодо якої проводиться аборт?

Відповідно до статті 16 Конституції України збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Тому обов’язком сучасної української держави є заборона штучного переривання вагітності за соціальними показниками.

Комментирование закрыто