- Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
- нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю!
- Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,
- того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
- Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
- щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.
- І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
- І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
- Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
- вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
- і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
- Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
- Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
- і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
- а пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
- Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
- Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
- і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
- І вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?
- Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м’ясива народові Своєму?
- Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
- бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
- А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,
- і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:
- Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
- Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,
- і дощем на них м’ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
- і спустив його серед табору його, коло наметів його.
- І їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!
- Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
- а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців Ізраїлевих повалив…
- Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
- і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.
- Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,
- і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
- І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
- бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…
- Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
- і Він пам’ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
- Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
- І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого,
- вони не пам’ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
- як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
- і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…
- Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.
- А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.
- Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.
- І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.
- Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
- Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
- І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
- І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
- І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
- І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
- І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена Ізраїлеві оселив.
- Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
- і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
- І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
- Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем,
- і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
- і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога…
- І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
- його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
- його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
- Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
- і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!
- Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
- а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
- І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
- І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
- від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спадок Свій,
- і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!
Псалом 77 українською